Ґастон (gas_ton) wrote in uzbek2006,
Ґастон
gas_ton
uzbek2006

14 февраля 2007: годовщина депортации узбекских беженцев из Украины. Репрессии в Узбекистане



В среду, 14 февраля 2007 г., в Киеве прошла акция, организованная Инициативой "Без границ" и Обществом узбекских политических беженцев в Украине, при участии активистов "Международной Амнистии".

Участники акции в полдень собрались у здания Государственного комитета Украины по делам национальностей и миграции. Этот орган до недавнего времени отвечал за предоставление убежища в Украине - и, фактически, продолжает делать это на данный момент (до окончания реформы системы предоставления убежища). Именно решение Госкомнацмиграции об отказе 11 узбекским искателям убежища создало легальное "прикрытие" для их выдачи Службой безопасности Украины узбекским властям 14 февраля прошлого года. Глава Госкомнацмиграции в то время, Сергей Рудык, утверждал, что депортированные были просто "трудовыми мигрантами", которым на родине не угрожали политические преследования. Позже, летом 2006 года, все депортированные были приговорены узбекскими судами с срокам заключения от 3 до 13 лет.

Несмотря на плохую погоду, холод и дождь, более десятка активистов пришли к зданию Госкомнацмиграции, чтобы показать, что депортация не забыта, а то, что никто из украинских чиновников не был привлечен к ответственности за содеянное - является вопиющим нарушением и законодательных норм, и принципов справедливости. У входа в здание выступили представители узбекских беженцев в Украине и инициативы "Без границ", были розданы листовки. Активисты оставили у здания Комитета стенд с именами депортированных и сроками заключения, к которым их приговорили. На здании остались черные повязки, а у входу - ткань с красными отпечатками ладоней, символизирующая кровь на руках украинских чиновников, выдавших тех, кто просил о помощи, на пытки и несправедливый суд.

После этого протестующие направились к посольству Узбекистана, чтобы выразить протест против заключения правозащитников и правозащитниц и потребовать их освобождения. В частности, речь шла об арестованных в январе 2007 г. Умиде Ниязовой и Гульбахор Тураевой, а также находящейся в заключении с 2005 г. Мутабар Таджибаевой. В отличие от Госкомнацмиграции, количество милиционеров у посольства Узбекистана (включая тех, кто сидел в автомобилях Службы охраны дип. представительств) ощутимо превышало количество активистов. После выступлений, обращенных к посольским закрытым (как всегда в подобных случаях) дверям и зашторенным окнам (за которыми, тем не менее, вовсе не пусто), активисты закончили протест, оставив у здания посольства список правозащитников, лишенных свободы в Узбекистане.

-------------------------------

Пресс-релиз и листовка инициативы 'Без границ', на украинском:

Українська та узбецька влади: злочини без покарання

14 лютого - річниця депортації з України одинадцятьох узбеків, які шукали у нас притулку від переслідувань. Спільними діями СБУ, Державного комітету у справах національностей та міграції, та іших державних органів їм не лише відмовили у наданні притулку, а й видали прямо до рук їхніх катів - порушивши низку українських та міжнародних законів та норм. Влітку 2006 року узбецькі суди засудили депортованих з України до ув'язнення терміном від 3 до 13 років. Причини цієї депортації кожен з відповідальних чиновників пояснював по-своєму, а її незаконність підтверджена численними правозахисними експертизами та висновком Міністерства юстиції України. Минув рік, але винні, колишні очільники СБУ і Держкомнацміграції, досі не покарані, і надалі комфортно себе почувають у вищих ешелонах державної влади.

Тим часом узбецька влада продовжує репресії. Нещодавно в Ташкенті заарештована журналіст і правозахисник Уміда Ніязова. Транспортна прокуратура Узбекистану сфальсифікувала проти неї декілька кримінальних справ за статтями "Незаконний перетин кордону", "Контрабанда" та "Збір і розповсюдження матеріалів, що загрожують суспільній безпеці". Спостерігачі переконані, що арешт У.Ніязової - не що інше, як кара за інакомислення. "Вона не є ніяким розповсюджувачем ідей фундаметалізму. Вона лишень критикувала політику президента Узбекистану Іслама Карімова", - говорить незалежний політолог, колишній ташкентський дипломат Ташпулат Юлдашев.

Лікаря-патологоанатома та правозахисницю з Андижана Гульбахор Тураєву від жовтня 2006 року постійно піддавали погрозам і переслідуванням з боку Служби національної безпеки Узбекистану. Тоді Гульбахор Тураєва відвідала в Ташкенті посольство ФРН в Узбекистані, де зустрілася з членами комітету з прав людини Бундестагу - парламенту Німеччини. Після андижанськіх подій 13 травня 2005 року Гульбахор Тураєва, лікар-патологоанатом, давала інтерв'ю зарубіжним журналістам з приводу демонстрантів, загиблих від вогнепальних поранень.

14 січня Гульбахор заарештували на кордоні з Киргизстаном. Приводом стали правозахисні та опозиційні матеріали, знайдені під час огляду її речей. По відправленні до Андижана правозахисницю взялися допитувати співробітники СНБ Узбекистану. Відтоді вона перебуває під вартою.

Мутабар Таджибаєву, лідера правозахисного клубу м.Фергана, заарештували у жовтні 2005 року перед відбуттям на міжнародну конференцію. В березні 2006 року рішенням суду Ташкентської області її засудили до вісьмох років позбавлення волі за звинуваченням у "шахрайстві, наклепі на державні органи та несанкціонованих демонстраціях". До неї не пускають адвоката, покарання помітно позначилося на її стані здоров'я. Вона стала однією з багатьох правозахисників Узбекистану, засуджених після трагічних подій травня 2005 року в Андижані. Поміж іншими, чийого звільнення вимагають узбецькі та міжнародні правозахисні організації, - Ділмурод Мухіддінов, Саіджахон Зайнабіддінов, Мурад Джураєв, Мамадалі Махмудов, Мухаммад Бекжан, Іхтієр Хамраєв.

Ми вважаємо, що порушення прав людини стосуються кожного. Ми переконані, що варто боротися за справедливість та правосуддя. Ми вимагаємо публічного засудження порушень і злочинів з боку владоможців двох держав - української та узбецької - та відновлення справедливості щодо потерпілих та тих, хто їх переслідував.

Ми вимагаємо справедливості для всіх!

Депортувати депортунів! Політв'язням - свободу!


Ініціатива "Без кордонів"

grassroots.kyiv [] gmail.com

http://nobordereast.mahost.org/uzbek2006/


-------------------------------

Україна-Узбекистан:

ЗЛОЧИНИ БЕЗ ПОКАРАННЯ: РІК ТОМУ І ЗАРАЗ


Рік тому українська влада видала офіційному Ташкентові 11 шукачів притулку. В Узбекистані їх засудили до різних термінів ув'язнення. Ніхто з відповідальних за це українських чиновників не був притягнутий до відповідальності.

А в Узбекистані правозахисників і далі вміщують до тюрем.

----------------------------------------------

Рік тому, 14 лютого 2006 року, українська влада здійснила екстрадицію 11 громадян Узбекистану, які звернулися до неї з проханням надати їм притулок, на їхню батьківщину. Цими діями чиновники знехтували фундаментальними правами людини, власними міжнародними зобов'язаннями та законодавством України. Ніхто з тих, хто вчинив ганебну депортацію, не був притягнутий до відповідальності. Влітку 2006 року висланих шукачів притулку засудили до термінів ув'язнення від 3 до 13 років.

На початку 2007 року узбецька влада продовжує кампанію з придушення інакомислення. З січня цього року триває ув'язнення правозахисниці Уміди Ніязової. У тому ж місяці заарештовано іншу правозахисницю - Гульбахор Тураєву. До Мутабар Таджиєвої, ув'язненої після розстрілу сотень людей в м.Андижан, дотепер не пускають адвоката.

----------------------------------------------

Деталі справи:

14 лютого 2006 року з України до Узбекистану було примусово повернуто 11 громадян Узбекистану, які прибули до України з метою уникнути переслідувань з політичних мотивів.

З 1 по 6 лютого шукачі притулку зверталися до Управління міграційної служби в Криму з клопотанням про надання їм статусу біженця.

13 лютого їм було відмовлено у наданні такого статусу, після чого вже 14 лютого було ухвалене рішення про їх депортацію. Таким чином, затриманим не було надано реальної можливості оскаржити відмову в наданні їм статусу біженців. Шукачі притулку були позбавлені правової допомоги і навіть доступу до представників Агенції ООН з питань біженців (УВКБ ООН).

Уряд Узбекистану сумно відомий всьому світові практикою існування концтаборів, великою кількістю політв'язнів, щодо яких застосовуються катування, позасудові страти та смертна кара, практикою жорсткого придушення будь-яких проявів інакодумства, свободи слова, свободи віросповідання та свободи мирних зібрань.

Відповідно до Конвенції ООН "Щодо статусу біженців", Україна зобов'язана не повертати осіб, яким на батьківщині можуть загрожувати переслідування. Європейська конвенція про права людини та Конвенція ООН проти катувань також категорично забороняють видачу осіб в умови, де їм можуть загрожувати тортури.

Крім норм міжнародного права, було порушено також ст. 1 і 3 Закону України "Про біженців". В них говориться про те, що біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека, а також про те, що біженцем є особа, що внаслідок побоювань стати жертвою переслідувань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни.

Протягом часу, який минув після депортації, причетні державні структури надавали суперечливі пояснення. Тодішній голова Державного комітету у справах національностей і міграції С.Рудик спершу заявляв, що депортацію провели із порушенням норм, - однак потім твердив, що вислані були просто "трудовими мігрантами", не опозиціонерами, яким на батьківщині нічого не загрожує. СБУ, яка, фактично, і здійснила депортацію, спершу твердила, що їх було вислано як "нелегальних мігрантів", потім - як "терористів", причетних до організації "Ісламський рух Узбекистану" (яка не діє протягом вже кількох років). Тодішній голова Секретаріату президента України О.Рибачук підтвердив наявність порушень у процесі депортації - однак наполягав, що саме її проведення було правильним.

Після низки акцій протесту, запитів і матеріалів у ЗМІ, у листі, підписаному заступником міністра юстиції України, визнано, що як відмова у статусі біженця, так і екстрадиція (де-факто депортація) відбулися з порушенням законів України та міжнародного права.

Однак ніхто з винних у скоєнні цих правопорушень та у поламанні доль шукачів притулку так і не був притягнутий до відповідальності.

Поки ж українські владоможці взялися налагоджувати гарні стратегічні зв'язки з офіційним Ташкентом - влада Узбекистану і надалі придушує будь-які прояви критики.

Ми, як і раніше, вимагаємо, аби ті, хто брутально порушив право переслідуваних людей на притулок, відповіли за свої дії. Ми також вимагаємо від влади Узбекистану припинити застосування ув'язнень з політичних мотивів, тортур та забезпечити всім громадянам країни доступ до справедливого судочинства.
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic
    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments